22 вересня, у переддень святкування 71-ї річниці визволення Полтави від німецько-фашистських загарбників, учні групи П-23 Полтавського міського багатопрофільного ліцею №1 імені І.П. Котляревського зустрілися з легендарним полтавцем - учасником Великої Вітчизняної війни, полковником у відставці Василем Мусійовичем Глущенком. Уродженець села Білики Кобеляцького району, він 16-річним хлопчаком потрапив на фронт помічником кухаря, а закінчив бойовий шлях у Берліні у званні лейтенанта. Тричі горів у танку, але мрія дожити до Перемоги не покидала.
Кажуть, сміливі завжди мають щастя. У цьому вкотре переконала і зустріч з цією непересічною людиною. Свою розповідь ветеран почав словами: «Я щасливий, бо живу» (13 жовтня Василю Мусійовичу виповниться 90 років!). Розповідь про кожен період свого життя він починав цією фразою: «Я щасливий, бо тричі горів у танку, але вижив!», «Я щасливий, бо брав Берлін і розписався на стіні Рейхстагу». «Щасливий, бо, отримавши смертельну дозу радіації при випробовуванні ядерної зброї, не помер, а, перенісши неймовірні страждання, одужав». Останнє «я щасливий» було таке: «Я щасливий, бо бачу сонце!(сивочолий ветеран більше майже нічого не бачить)» І прочитав про це вірша – такого життєствердного, оптимістичного, що діти завмерли, а учителька заплакала.
Були розповіді про війну: бої на Курській дузі, на Дніпрі, визволення Польщі. Старий солдат показав справжнє обличчя війни. Але дев’яностолітній ветеран учив підлітків іншому - любити життя, творити власну долю, усвідомлювати, що щастя – це кожна мить, яку треба наповнити сенсом. Цей досвід людини, яка власним життям довела, що за все треба боротися до кінця, воістину безцінний. Ліцеїсти проводжали Василя Мусійовича оплесками, стоячи, як героя. |
